САМЧИКИ, державний історико-культурний заповідник

0
Адреса: 31182, Старокостянтинівський район, с. Самчики, , вул. Самчики, 1 а
Телефон: (03854) 44214, (03854) 44478
Веб-сайт: www.samchyky.com.ua
E-mail: parzym@meta.ua

Рубрики:

Опис діяльності:

Палацово-парковий ансамбль в Самчиках – один із найбільш блискучих в Україні творів архітектури та садово-паркового мистецтва періоду зрілого класицизму, унікальна пам’ятка маєткової культури ХVIII – поч. ХІХ ст. в Україні.

Переглядів: 8259


Володарі маєтку

Маєток

Парк

Історія села

Фотогалерея

Володарі маєтку

1725 року Ян Сам’юель Хоєцький поміж селами Остриківці й Самчики, на лівому березі р. Случ (Південна), закладає маєток-резиденцію. Постають будівлі палацу (зберігся до сьогодні), возовні, стайні, інші, що проіснували до 1958 року. Маєток виглядав замком: з товстими стінами будівель, потужними контрфорсами, великими воротами.

1737 року Ян Сам’юель Хоєцький передає Остриківці й Самчики синові Францискові Казимирові Хоєцькому (1700-1779).

Франциск Казимир Хоєцький займає ряд високих посад: бургграф Києва (1735 р.), хорунжий київський (1774 р.), хорунжий житомирський (1759 р.), коморник граничний брацлавський (1737 р.), підвоєвода київський (1754 р.), стольник овруцький (1758 р.), суддя пограничний брацлавський, войський брацлавський (1744 р.). Мав трьох синів: Юзефа (ченця маріянця), Хіларія (н.1755 р.), кавалера ордена Святого Станіслава (1791 р.) підвоєводу й скарбника київського (1775 р.), суддю гродського й земського київського (1784 р.) та Яна Непомука (1748-1817 рр.), посла Великого Сейму, суддю пограничного брацлавського (1782 р.), войського київського (1785 р.), одного із найприхильніших особистостей Конституції 3 Травня, кавалера орденів Орла Білого, Святого Станіслава.

Ян Непомук Хоєцький, що народився у маєтку Самчики, був яскравою постаттю свого часу. По залишенню маєтку Самчики й переїзду на Київщину до родових маєтностей, він, маршалок шляхти Махновецького повіту (1804-1816 рр.), знаний як політичний та суспільний діяч. "В добрах своїх був опікуном селян, утримував старців, калік і сиріт, платив податки за убогих селян, уфундував костел в Дідовщині…будував костели й монастирі і до того синів своїх зобов’язував". Був великим шанувальником парків, "любителем декоративного парківництва". "Slownik geograficzny" наводить: "в маєтку Дідовщина існував гідний уваги парк, лише одна Волинь була зобов’язана йому кількома гарними парками".

7 грудня 1753 р. ординат Острозької ординації Януш Олександер Сангушко здійснює Кольбушевську транзакцію, за якою численні маєтки ординації він роздав різним особам, в тім числі – родичам. Це спричинило суперечки у всій Польщі. На основі дарчого акту села Самчики, Остриківці дістались князеві Францу Фердинанду Любомирському в числі інших 30 сіл.

Хоєцькі, в свою чергу, бажали й далі тримати Самчики й Остриківці в своїх руках. Франц Фердинанд Любомирський видає Хоєцькому 10 квітня 1766 року дарчу грамоту на спадкове право тримання цих сіл. Але сам, будучи непевним у своїх правах на Самчики й Остриківці, у грамоті робить помітку – "в разі якоїсь завади на право тримання цих сіл Хоєцький не буде мати жодних претензій до Любомирського".

24 серпня 1779 року помирає Франциск Казимир Хоєцький. Маєток Самчики переходить до Яна Непомука Хоєцького.

На початку 1791 року Хоєцькі зрікаються маєтку, побудованого батьком, на користь маршалківни Любомирської.

Невдовзі вимушені випустити із своїх рук село Самчики й Любомирські. Зробив це Марцін Любомирський, продавши село старості гайсинському Пьотру Чечелеві (1754 - 1843 рр.).

Пьотр Чечель був правнуком фундатора маєтку Самчики Яна Сам’юеля Хоєцького й внуком Франциска Казимира Хоєцького.

Розпочинає розбудовувати маєток Самчики Хоєцьких запросивши найславетніших майстрів європейського виміру, що дасть привід відомому польському письменникові, громадському діячеві Волині ХІХ ст. Юзефу Ігнацію Крашевському, побачивши Самчики, сказати: "…чудові Самчики". Повторить ці ж слова через майже 200 років професор Варшавського університету, фахівець з палацово-паркового мистецтва Тадеуш Ярошевський.

В XVI ст. Судимонти (Чечелі) володіли на Брацлавщині великими обширами землі понад річками Дністер та Південний Буг – Калаур, Скавучани, Кружинці, Рашків, Борсуківці, Чечелівка, інші. Родовим місцем перебування стає Чечелівка на річці Чечва (сьогодні село неподалік м. Гайсина Вінницької области), від якого Судимонти взяли собі прізвище – Чечелі. Про що свідчить привілей в метриці Коронній і дозвіл короля польського Ольбрихта.

В кінці XVIII ст. маєток Самчики набуває нового вигляду: постають будівлі палацу, двох офіцинів, ламусу ("Китайського будинку" - холодильника), в’їзної брами, оранжереї, стайні, відкритої оранжереї "саду в мурах", реконструюється парк Хоєцьких в англійському (пейзажному) стилі. Маєток огороджується кам’яним муром. Недарма оповідачі тогочасних Самчиків, польські письменники, в своїх нотатках (книгах) називають маєток – замком. Це Вацлав Лясоцький, Ксаверій Гіжицький, Євстафій Івановський, А. Єловіцький, Юзеф Крашевський.

Сучасник П. Чечеля Євстафій Івановський дає йому таку характеристику: "Пьотр Чечель не був вчений, не знав багато іноземних мов, не мав вищої освіти, лише ґрунтовний мав розум, такт, здоровий глузд; працював старанно, був ощадливий, любив порядок, хист мав великий. Хто знав до цього Самчики, а побачив їх під рукою Чечеля, не вірив очам своїм. Господар жадний, логічний, справедливий; утримував власну музичну капелу. Хлопці до неї призначені, мали якесь ремесло, ужиткове заняття; навчались при цьому господарству. Суворо обходився з дітьми… Любив товариство. В осінню пору, щорічно, влаштовувалися полювання з гонитвами. "Лови королівські" тривали кілька днів".

Юзеф Ігнатій Крашевський, найвідоміший польський письменник згадує маєток Самчики так: "30 червня 1843 року по святій месі… Самчики, село над Случем, давнього старости Чечеля (недавно померлого), є одним із найкращих в околиці забудованих і впорядкованих маєтків. По величезних стайнях, розлогих будівлях і відсутністю корчми, пізнати тут ще старопольську господарську гостинність, в якій староста Чечель був відомим; пізнати старопольську порядну заможність у всьому, що зроблено, збудовано. Видко добре управління легко оплачується достатками. Староста Чечель, напевне, був єдиним з тих людей давнього роду, хто не відсилав коней і слуг своїх гостей до корчми, а гостей щиро й старопольськи приймав. Через це не тільки не розтратив маєтку, а взагалі його повільно і чесно примножив. За чудовими Самчиками, незручною й вузькою дорогою дістаємось на Чумацький шлях".

Пьотр Чечель одружувався тричі. Мав дітей лише від першого шлюбу: п’ять дочок і двох синів – Ксаверія (1786-1823 рр.) та Яна (1788-1843 рр.).

Івановський так характеризує Яна – "із… свавільного шалапута, став ощадливим господарем, батьком своїх підданих, завжди правий в своїх діях, ніколи не звернув з дороги в сумнівах; нікого не образив".

Після смерті Яна Чечель, в 1843 році, догляд за маєтком і ведення справ лягає на плечі його дружини Людвіки Якубовської.

З 1851 року дідичем маєтку стає син Яна і Людвіки Чечелів – Якуб (Яків).

Якуб продовжував традиції батька й діда, як в господарській так і в культурній, освітній діяльності. В 1854 році засновує в маєтку Самчики чи не найпершу у Волинській губернії, а може, й в Україні сільську музичну школу. Керувати школою і маєтковим оркестром запрошує із Житомира відомого композитора, диригента, скрипаля Родеріка Брауна (1817-1861 рр.). У школі навчались сільські хлопчаки віком 10-17 років гри на духових та струнно-смичкових інструментах.

У маєтку знаходили притулок польські політичні діячі, переслідувані російською державою. В спілкуванні з ними формувались погляди на суспільне життя Якуба Чечеля. Й коли вибухнуло Друге польське повстання 1863 року на Правобережній Україні Якуб Чечель стає у його ряди. Недарма опісля поділів Польщі маєтки відіграють роль своєрідних патріотичних центрів. Повстанці ставили за мету звільнення Польщі з-під російської влади, відновлення польської держави, ліквідацію кріпацтва, стани з їх привілеями мали бути скасовані, українці мали право на самовизначення.

У бою під селом Салихою (неподалік Антонін Старокостянтинівського повіту) повстанського загону Е. Ружицького з царським каральним військом, Якуб, поранений, потрапив до полону. Ось як описують польські хроністи останній день Якуба Чечеля: "Взято на полі бою, як полоненого, без суду, попри всілякі права та звичаї прийняті в цілій Європі, обеззброєного, люто закатовано".

(Найвідомішим із Чечелів в історії України початку XVIII ст. був Дмитро Васильович Чечель, давній соратник і довірена особа Івана Мазепи, полковник сердюків, наказний гетьман в обороні столиці Батурин від нападу московитів в 1708 році. Дмитро Чечель був серед тих правобережних старшин, які боролися за приведення до гетьманства в 1687 році Івана Мазепи. З 1694 року Дмитро Чечель керує сердюцьким полком, де основне ядро складали брацлавці, краю де було родове гніздо Чечелів.

Нескорене місто тільки через зраду полковника Носа було взято московитами. Його спіткала страшна доля Карфагена, Трої, Єрусалима. Вояки Дмитра Чечеля, набрані з вольниці, а більше з українських поляків та волохів, знаючи, що можуть вчинити московські війська, хоробро й з відвагою боронили місто.

Дмитро Чечель із кількома сотнями сердюків вирвався з Батурина. Поранений добрався до свого кума аби перепочити. Той прийняв Чечеля, нагодував, а потім пішов і повідомив про нього московитам. 5 листопада в Глухові, перед полковниками, які не пішли за Мазепою, Дмитра Чечеля колесували перед Миколаївською церквою).

В серпні 1865 року з’являється указ Волинського губернського управління призначити торги конфіскованого маєтку Чечелів за участь в повстанні. З публічного торгу маєток Самчики із присілком Остриківці купує купець І-ї гільдії з Житомира Купріян Абрамович Ляшков.

З 1870 року новим власником маєтку стає московський дворянин Іван Алєксандровіч Угрімов (1837-1905 рр.), історик за освітою. Власне, маєток у Ляшкова купує Алєксандр Івановіч Угрімов, який продавши свій родовий маєток "Мокроє" в Тульській губернії, набуває Самчики для сина Івана, що взяв шлюб із Марією Павловной Долгово-Сабуровою.

Алєксандр Івановіч – чиновник особливих доручень Міністерства фінансів, колежський радник, навчався в Царськосельському ліцеї в 1814-1820 роках разом із Алєксандром Пушкіним.

Угрімові в Самчиках ведуть велику просвітню діяльність серед селян, місцевої повітової інтелігенції. Будують за свій кошт школу (реальне училище) й наполовину утримують її; відкривають сільську бібліотеку (одну із найперших у Волинській губернії) де син Алєксандр Угрімов в 1898-1900 роках читатиме пізнавальні лекції учням, селянам.

Маєток відвідують визначні діячі науки, культури, освіти того часу з Києва, Петербурга, Москви, а також місцева інтелігенція, студенти, лірники, бандуристи. Влаштовуються концерти народної музики. Маєток продовжує традиції осередку культури краю, а Іван Угрімов стає відомим громадським діячем.

Великий вплив мав маєток Самчики, його побут, середовище, природнє оточення на долю синів Угрімових – Боріса й Алєксандра, дитячі роки яких пройшли саме тут.

Боріс Угрімов (1872-1941рр.), російський вчений – електромеханік, професор Московського вищого технічного училища; професор Інституту народного господарства ім. Г. Плеханова. Боріс Івановіч Угрімов першим в Москві й другим в Росії розпочав читання курсу лекцій електротехніки у вищому учбовому закладі. Він – винахідник електричного котла (демонструвався на Всесвітній виставці в Парижі 1900 року; отримав медаль); автор праці "Основы техники сильных токов", яка витримала 5 видань; заступник голови (з 1920 року) Державної комісії з електрифікації Росії (ГОЕЛРО).

Алєксандр Івановіч Угрімов (1874-1974 рр.), російський учений-агроном, віце-президент Московського товариства сільського господарства, заступник голови Ради з’їздів представників льонарської справи, член комісії ГОЕЛРО, ініціатор проведення в жовтні 1921 року електрооранки на дослідному полі "Бутирський хутір" під Москвою (Російська Федерація). Після лютневої революції 1917 року – начальник департаменту сільського господарства Тимчасового уряду.

В 1963 році Алєксандр Угрімов читає у Москві, в Центральному архіві народного господарства, згадки з минулого: "Москва і Самчики полишили самі яскраві враження в житті… я кажу про Самчики, як про рідний дім, в якому зродилась й здійснилась велика кількість моїх поглядів, смаків, і, не лише вражень, а й звичок".

Гостями Угрімових були: А.Ф. Коні (1844-1927 рр.), прогресивний російський юрист, академік, сенатор, відомий діяч культури, автор відомої 5-ти томової праці "На жизненном пути"; М.І. Стороженко (1836-1906 рр.), український й російський вчений, історик західноєвропейської літератури, професор Московського університету, директор Рум`янцевського музею; Д.М. Ушаков (1873-1942 рр.), тоді ще студент, пізніше – вчений мовознавець, член-кореспондент АН СРСР, автор і редактор "Толкового словаря"; М.І. Стасюлєвіч (1826-1911 рр.), російський історик, публіцист, громадський діяч (гласний Сант-Петербургської думи), професор Петербургського університету, редактор журналу "Вестник Европы"; А.Н. Вєсєловський (1838-1906 рр.), російський філолог, історик літератури, академік, професор Московського університету; І.І. Янжул (1846-1914 рр.), український й російський економіст і статистик, академік, професор Московського університету; В. Спасовіч (1829-1906 рр.), польський й російський юрист, політик, публіцист, літературний критик і літературознавець, професор Петрбургського університету, засновник юридичного товариства; В.Безікірський (1835-1919 рр.), російський скрипаль, композитор, професор Московського музично-драматичного училища; Софія Познанська (Рабцевич) (1870-1947 рр.), польська піаністка, професор Петрбургської консерваторії; Карл Антоновіч Кламрот, скрипаль, професор Московської консерваторії.

У 1903 році маєток купує Михайло Петрович Шестаков (1856-1926 рр.): відомий громадський діяч, збирач творів мистецтва, директор-розпорядник Терещенківських цукроварень (дружина Шестакова – Софія Семенівна Куксіна, внучка А. Я. Терещенка), голова правління Південно-Російського товариства заохочення землеробства та сільської промисловості, член правління Всеросійського товариства цукрозаводчиків, член Південно-Західного відділу Російської експортної палати, уповноважений І-го Російського страхового товариства, почесний член ради Київського художнього училища, редактор і видавець (з 9 лютого 1902 р.) єдиної в Україні сільськогосподарської газети "Ведомости сельського хозяйства и промышленности", щотижневого журналу (з 1 травня 1906 р.) "Хозяйство", член Київського земельного банку, член Київського приватного комерційного банку.

Глибокої осені 1916 року М. П. Шестаков разом із зятем цукропромисловцем Ліхачовим виїздить із Самчиків до Києва, як було завжди (в Києві мав особняк на Шовковичній), але сам того не усвідомлюючи що в цей раз – назавжди.

Його досвід буде затребуваний: за нової більшовицької влади працюватиме заступником управляючого “Цукротрестом” до дня смерті 06 червня 1926 року. Поховають його в Києві на Лук’янівському цвинтарі.

 

Маєток

Сьогодні заповідник є об’єктом природно-заповідного фонду України – парком-пам’яткою садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення - "Самчиківський парк" та пам’яткою історико-культурної спадщини України – палацово-парковим ансамблем "садиба Самчики". Заповідник є об’єктом комплексної охорони. Землі заповідника належать до земель природоохоронного та історико-культурного призначення.

Аби зберегти маєток, його історичну, мистецьку цінність приймається ряд Постанов на рівні держави. Так, Постановами Ради Міністрів УРСР № 105 від 29 січня 1960 р. та від 28 січня 1972 р. № 43 парк оголошується пам’яткою садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення. Постановою Ради Міністрів УРСР № 442 від 6 вересня 1979 р. взято під охорону держави весь палацово-парковий ансамбль – маєток Самчики з церквою Параскеви П’ятниці в охоронній зоні.

Постановою Кабінету Міністрів України № 844 від 5 серпня 1997 р. маєток Самчики оголошено Державним історико-культурним заповідником "Самчики".

Творцями самчиківського ансамблю були талановиті митці свого часу європейського виміру: архітект Якуб Кубіцький (поляк), пейзажний архітект Діоніз МакКлер (ірландець), скульптор-декоратор Жан Батисто Цагляно (італієць) і, безумовно, дідич Самчиків, останній староста гайсинський Пьотр Чечель.

Маєток пережив декілька періодів свого розвитку: початок ХVIII ст. – закладання перших будівель і невеликого парку; кінець ХVIII-початок ХІХ ст. – будівництво класицистичного архітектурного ансамблю й розпланування пейзажного парку, садів; початок ХХ ст. – долучення терену із формуванням регулярного парку, побудова кам’яної огорожі-муру.

Палац, з чітко симетрично-осьовою композицією, геометрично виразним і зручним плануванням приміщень, суворістю архітектурних форм і стриманістю оздоблень. Центральна частина палацу виділяється акцентуванням головної вісі за допомогою колонного портика чільного фасаду, а також паркового портика, дещо меншого за розмірами. Декорування вікон, дверей, карнизів, десюдепортів, фризів залів на міфологічні теми, інших елементів, здійснена в найкращих традиціях архітектури зрілого класицизму.

Серед маєткових ансамблів України, Самчики цікаві й тим, що тут збереглася забудова такою, як вона склалася на кінець XVIII – початок ХІХ ст.

Художнє багатство маєтку – в його стилістичній цілісності, в обробці залів, в збережених деталях архітектури.

Привертають увагу: ліпні декори інтер’єрів Круглої (Блакитної), Великої (Червоної), Римської, Спочивальні – парадних (репрезентаційних) залів; скульптури левів Графських воріт, які висічені з моноліту пісковика, що "стояли на сторожі" при в`їзді до маєтку кінця XVIII ст. а нині (з 1951 р.), – при вході до палацу; Китайський будинок (ламус, скарбець, комора, льодовня) із флюгером на якому цифри "1814" (дата зміни даху); горорізьба в тимпані фронтону парадного портика із зображенням двох міфічних богинь – Афродіти-Венери, Деметри-Церери, герба "Єліта" Чечелів.

Зали палацу з чудовими ліпними декорами дають підставу фахівцям віднести самчиківські інтер’єри до одних із найкращих, художньо-виразних в мистецтві палаців XVIII-ХІХ століть в Україні.

Палацово-парковий ансамбль в Самчиках – один із найбільш блискучих в Україні творів архітектури та садово-паркового мистецтва періоду зрілого класицизму.

У багатому скульптурному вбранні інтер’єрів палацу чільне місце займає винятковий за художньою цінністю "Японський кабінет", монументальний фресковий живопис якого віддзеркалює орієнталістичну (східну) течію в мистецтві того часу в Європі. Це – єдиний, що повністю зберігся, інтер'єр такого роду в архітектурній спадщині України. Тут мальовання стилізованих драконів, рослинних орнаментів, зображень самураїв з мечами катана, квітів хризантем, дивовижних метеликів за мотивами японських декорів епохи Едо (Токіо до 1867 р.), або, як ще називають цей період – "токугавів" або "самураїв".

Орієнталістична течія в архітектурі знайшла своє відображення і в Китайському будинку. Будівля цікава і в технологічному відношенні, як приклад влаштування в давнину холодильників.

В маєтку з 1870 по 1902 роки бувають: А.Ф.Коні (1844-1927 рр.) – прогресивний російський юрист, академік, сенатор, видатний діяч культури; М.І.Стороженко (1836-1906 рр.), український й російський вчений, історик західно-європейської літератури, професор Московського університету, директор Рум`янцевського музею; Д.Н.Ушаков (1837-1942 рр.) – тоді студент, а в майбутньому вчений – мовознавець, член – кореспондент АН СРСР, автор і редактор "Толкового словаря руского язика"; М.М.Стасюлєвіч (1826-1911 рр.) – російський історик, публіцист, громадський діяч, редактор журналу "Вєстнік Європи"; А.Н.Вєсєловській (1838-1906 рр.) – російський філолог, історик літератури, академік, професор Петербургського університету; І.І. Янжул (1846-1914 рр.) український й російський економіст і статистик, академік, професор Московського університету; В.В. Безекірській (1835-1911 рр.) – російський скрипаль, композитор, соліст оркестру "Большого театру" в Москві, професор; Влодзімеж Спасович (1829-1906 рр.) – польський і російський юрист, публіцист, політик, літературний критик і літературознавець, професор Петербургського університету; Софія Познанська (1870-1947 рр.) – польська й російська піаністка, професор Петербургської консерваторії; Карл Кламрот – скрипаль, професор Московської консерваторії; Є.І. Утін (1843-1894 рр.) – російський адвокат, публіцист, літературний критик, дідич села Верхняки Старокостянтинівського повіту.

 

Парк

Маєтковий парк (терен 18,8 га) створювався в кілька етапів. Спочатку – парк Хоєцьких, пізніше – реконструйований П. Чечелем опісля закінчення будівництва архітектурних будівель і споруд, що утворили єдине ціле.

Розпочинає розбудовувати маєток Самчики Хоєцьких, запросивши найславетніших майстрів європейського виміру, що дасть привід відомому польському письменникові, громадському діячеві Волині ХІХ ст. Юзефу Ігнацію Крашевському, побачивши Самчики, сказати: "…чудові Самчики". Повторить ці ж слова через майже 200 років професор Варшавського університету, фахівець з палацово-паркового мистецтва Тадеуш Ярошевський.

"Самчиківський маєтковий парк вирішено дещо незвично, як в розбивці алей і доріг, так і в розміщенні архітектурних об'єктів та насаджень.

В практиці паркобудівничого мистецтва, мабуть, немає аналогічного прикладу, в якому б так своєрідно узгоджувались ці елементи. Вміння не тільки урізноманітнити враження, але й створити в парку куточки з розрахунком на різне емоційне сприйняття, відрізняють парк маєтку "Самчики" від багатьох парків України кінця XVIII - початку ХІХ ст.» (І. Косаревський).

Збереглася скромна, але дуже рідкісна в Україні споруда, теплиця відкритого типу "Сад в мурах", що призначалася для вирощування теплолюбних й екзотичних рослин.

Привертає увагу відвідувачів липова "Готична алея" американських зелених лип (еукльора), особливо її формування за допомогою топіарного мистецтва; подібна алея – у маєтку Пулави (Польща).

Серед понад 200 рідкісних порід, видів і форм дерев та кущів є інтродуковані з XVIII століття – ясен американський, горіхолистий, тополя бальзамічна, модрина польська (занесена до Червоної книги України), гледичія колюча трьохголкова, ялина гірляндна, клен рубро, клен-явір, ялина біла канадська, інші.

Із нових насаджень ХХ ст. – бархат амурський, катальпа бігонієвидна, берека, айлант високий, сосна Веймутова, бузок пекінський, угорський, дуб каштанолистий, македонський, кедрова сосна європейська (занесена до Червоної книги України), дуб північний (червоний) й багато інших.

 

Історія села

Село Самчики вперше під цією назвою (до того Замчики – від замку-сторожі ХІІ-ХІІІ ст.) волості Кузьминської Кременецького замку (повіту) згадується у його описові 1545 року. Тоді ж, король польський Сигизмунд І дарує його князю Костянтину Івановичу Острозькому, приписуючи до волості Костянтинівської.

У володінні князів Острозьких село Самчики знаходилось до 1620 року, коли рід Острозьких, опісля смерті князя Януша Острозького, кінцево згас. Через шлюбні, родинні зв’язки з Острозькими село Самчики належало відомим в українській історії князівським родинам Заславським, Любомирським, Сангушкам, що управляли Острозькою ординацією.

В кінці XVII ст. на південну Волинь з Мазовії приходять Хоєцькі. 3 липня 1715 р. в Дубно Олександр Домінік Любомирський, користуючись правом ординаційним, із ключа Старокостянтинівського надає Яну Сам’юелю Хоєцькому пусте урочисько Остриківці й Самчики.

1725 року Ян Сам’юель Хоєцький поміж селами Остриківці й Самчики, на лівому березі р. Случ (Південна), закладає маєток-резиденцію.

 

Фотогалерея